Дослідження, вводячи у світ українознавчого знання, ознайомлює з непідвласними часу роздумами над гносеологією та епістемологією, в суголоссі з якими здійснюється становлення українознавства; з інтерпретаціями епітемології українознавства постнекласичного типу науки на тлі науково-освітніх змін, когнітивних процесів, моделювання концептосфери. Розриваючи традиції та інновації, наголошується на багатомірності української педагогічної думки в контексті епістемологічної парадигми гуманітаристики.